Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

69 Тоталітарне мистецтво і нонконформізм Після приходу німецьких окупаційних військ Український Цен­ тральний Комітет перебрався з Кракова до Львова. Він очолив чергову хвилю національного відродження, сприяв багатьом ініціативам, у тому числі й культурно-мистецьким. У роки війни місцеве мистецьке середовище не здеградувало і не завмирало, як складалося враження від ознайомлення з виданнями радянських часів, а вирувало великою активністю, на стику ентузіазму і гіркого розчарування. У попередньому розділі в переліку мистецьких угрупувань, створених в Західній Україні, згадпно Спілку праці українських образотворчих митців (СПУОМ, 1941-1944 роки). Виникає закономірне запитання: яким чином вона могла функціонували у Львові в роки німецької окупації? Відповідь знаходи­ мо у трагічних катаклізмах тодішньої суспільно-політичної ситуації. Вона аргументована низкою чинників, які у той час виникали поступово, ситуатив­ но. Ще до приходу радянської влади, після окупації Польщі німецькими військами, до Західної України прибуло немало художників-утікачів, які у своїй творчості сповідували різні модерністичні і неореалістичні течії. Поряд із тим, у 1939-1940 роках, після приходу радянської влади, мистецьке середовище все ще залишалося багатонаціональним і, поруч із запровадженням соцреалізму, у мистецьких уподобаннях будувалося на залишках плюралізму. Окрім того, німецька тоталітарна влада, втілюючи відомий принцип “розділяй і володарюй”, від самого початку навмисно запровадила відмінність у ставленні до західних і східних українців: “Під час війни, коли німці створили на схід­ них землях неможливі для будь-якого культурного розвитку умови, до Львова прибули десятки мистців. Львів тоді кипів мистецькою активністю і, мабуть уперше, побачив вистави українського мистецтва з понад 100 учасниками (...) У непригожих воєнних умовинах, серед усяких недостач і евакуаційних настро­ їв творилися тоді великі мистецькі цінності, які й лягли в основу дальшого розвитку мистецтва, вже в складних умовах еміграції” 17 . Не випадково, мабуть, Михайло Дмитренко писав про одержану несподівану змогу реалізації своїх давніх задумів: “Нагла зміна розбудила в мене якесь особливе творче піднесен­ ня, хоч власне кажучи тематично мої твори не пов’язані із сучасними подіями (...) Тепер у дальшому ході розроблено картини з циклу “Україна”, до якої ввійде коло 20 картин з сучасної історії України. Матеріял до цього збирав я довший час по селах східних земель” 18 . Варто врахуватище один аспект. У 1939-1940-х роках до Львова зі сходу України з метою пропаганди та утвердження принципів соцреалізму присла­ ли велику групу художників. Доречно, проте, зауважити, що, крім офіційно одержаного завдання, багатьох з них приваблювала давня слава відомого мис­ тецького центру, реальна можливість контакту з українськими колегами, які намагалися успішно вирішувати актуальні питання сучасного національного мистецтва, а, також, знаходилися незрівняно ближче до його європейських і світових проблем. Яскравим свідченням цього є хоча б той факт, що низка творчих особистостей, які встигли на сході вповні скуштувати тоталітарної “рівності” і творчої “свободи”, “залишилася у Львові, коли в червні 1941 р. ви­ бухнула німецько-большевицька війна й большевицька армія панічно втекла на схід” 19 . Наприкінці війни практично всі вони емігрували на захід. 17 Гординський С. Камені і люди // Львів: літературно-мистецький збірник під редакцією Б. Ромнен- чука. – Філядельфія: видав. “Київ”, 1954. – С. 142. 18 За матеріалами газетної статті М. Терена “З творчих буднів” (Наші дні. – 1942. – ч 2.). 19 Кейван І. Микола Неділко // Нотатки з мистецтва. – 1984. – № 24 (жовтень). – С. 42.