Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

70 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях Приїжджі художникиНаддніпрянщини і, здебільшого, випускникиКиїв­ ського художнього інституту – М. Азовський, М. Дмитренко, В. Кричевський, М. Мухін, М. Неділко, О. Повстенко творили в тісній співпраці з львів’янами – М. Бутовичем, С. Гординським, І. Іванцем, Е. Козаком, М. Морозом та іншими. Вони заснували спеціальну організаційну структуру – Спілку праці українсь­ ких образотворчих митців (СПУОМ), котра, за спогадами С. Гординського, у 1942 році налічувала близько ста членів і кандидатів. У нелегких окупаційних умовах СПУОМ розгорнула діяльність і зуміла організувати п’ять великих мистецьких виставок. Серед них найбільшою була третя, відкрита в листопаді 1942 року. Прикметним було її приурочення до 25-ї річниці заснування Української академії мистецтв у Києві. Супроводжува­ ло виставку видання ілюстрованого “Каталога-альманаха” зі вступною статтею С. Гординського. Про спрямування цієї мистецької акції свідчать відгуки у тогочасній пресі: “...Виставка має наскрізь український виразний національний характер. Цей національний первень слідний скрізь: і в тематичному підході (український типаж, краєвид), і в стилістичних засобах, які мистці нав’язали до нашої образотворчої традиції, і, найважливіше, в самому дусі мистецької творчості, – в її живучості, розмаху, динаміці, яскравості” 20 . Варто згадати про ще одну помітну і надзвичайно важливу акцію, яка відбулася дещо раніше – показ праць чотирьох уже покійних на той час худож­ ників, що відіграли важливу роль у формуванні українського мистецького середовища першої половини ХХ ст. – П. Ковжуна, О. Новаківського, І. Труша і П. Холодного. Саме вони визначили основні орієнтири і створили міцну основу для подальших творчих пошуків молодих митців. За безпосередньою підтримкою Українського Центрального Комітету в роки війни у Львові було створено перший україномовний мистецький навчальний заклад – Державну художньо-промислову школу, розташовану у великому, спеціально пристосованому для неї будинку по вул. Снопківській. Під керівництвом Михайла Осінчука, а згодом Євгена Нагірного, вона існувала у 1941-1943 роках під одним дахом з аналогічним польським навчальним закладом, директором якого був Юзеф Стажинський. У школі викладало чимало досвідчених художників і педагогів: М. Бутович, В. Баляс, М. Внук, М. Кміт, А. Малюца, М. Осінчук, М. Федюк, М. Мухін, О. Повстенко та інші. Судячи зі спогадів очевидців, склад студентського колективу був надзвичайно показовим для того часу: “Багатьох пригнала до Львова війна. Одні втікали на схід від німців, інші – на захід від “совєтів”. Одних і других об’єднував Львів, місто між двома потугами” 21 . Під кінець війни, за вимогою окупаційної влади, школу було перепрофільовано на будівельну. У зв’язку з цим, “основна частина студентів відмовилася продовжувати навчання в новій школі і, коли у жовтні 1943 р. було оголошено набір у новостворену Вищу образотворчу студію, яку очолив В. Кричевський, велика кількість учнів подалася туди” 22 . До викладацької праці були запрошені відомі художники – М .Бутович, М. Дмитренко, С. Литвиненко, М.Козик та інші. Факт існування цього навчального закладу, трактованого засновниками як безпосереднього продовжувача традицій Української ака­ демії мистецтв, за радянських часів замовчувався. 20 За матеріалами газетної статті С. Львівського “За лаштунками великої виставки” (Наші дні, 1943, ч. 1.). 21 Звіринський К. Мистецько-промислова школа у Львові: спогад // Альманах 95-96: Мистецький науково-популярний ілюстрований щорічник. – Львів: Львівська академія мистецтв, 1997. – С. 68. 22 Там само. – С. 68.