Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

90 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях Нісського, надруковані в московській газеті “Советская культура” від 22 вересня 1962 р.: “Нерідко кажуть: Іван Іванович створив у тисяча дев’ятсот шістдесят якомусь-там році твір на сучасну тематику. І забувають додати, що форма його твору зразка тисяча вісімсот шістдесятих років. Забувають сказати, що всередині цієї картини, як бомба, закладена суперечність між змістом і фор­ мою, яка йому не відповідає, суперечність, яка роздирає, підриває твір, губить думку, закладену в ньому” (переклад з російської – О. Г.). Доречними тут бу­ дуть слова директора Музею сучасного мистецтва в Лодзі, де навіть у найважчі роки зберігали й активно поповнювали унікальну збірку творів – Маріана Мініха, який стверджував, що, після кубізму, абстракції чи сюрреалізму, реалізм ХІХ-го століття в новій редакції ХХ-го неможливий без підозри на фальсифікацію історії і відверте неуцтво 16 . Варто згадати й про закладений на самих початках теорії соцреалізму химерний і специфічний його зв’язок з основоположними засадами роман­ тизму: “В певному сенсі романтизм поєднувався з соціальними ілюзіями соц­ реалізму, що видавав мрію за реальність. Не вбачаючи особливої відмінності міждвома художнімиметодами, теоретики соцреалізму вирішили їх спарувати, допускаючиможливість романтичної мрії в реалізмі. Їжака схрестили зі щіткою для підлоги, тому що вони мали аналогічний зовнішній вигляд” (переклад з російської – О. Г.) 17 . Саме такий зв’язок відривав соцреалізм від традиційного реалістичного мистецтва: “В основі соцреалізму лежав міф, відповідно до якого сьогодення прикрашалося, рафінувалося, а майбутнє бачилося мрією про щастя, яке мало би здійснитися. Отже, ніякого реалізму у соцреалізмі не містилося, через що його повною мірою (в його кращих проявах) треба назвати соціальним романтизмом” (переклад з російської – О. Г.) 18 . Прикметною в цьому аспекті видається перманентна боротьба апо­ логетів соцреалізму не лише проти формалізму, але й проти натуралізму. В їхньому розумінні він представляв собою певне шкідливе відгалуження реалізму без необхідної добавки “революційного романтизму”. На підставі цього можемо стверджувати, що тоталітарне мистецтво не відображає навколишнього життя в адекватних мистецьких формах і ніяк не зіставляється з реаліями навколишнього світу: платонівське “тінь тіней” тут у такий спосіб трансформується у “міф міфів”. 19 Саме тому в працях художни­ ків “вожді” зазнають запопадливої ідеалізації, проявляють здатність набува­ ти іншого зросту, статури і характеру, а народні маси – гіпертрофованого оптимізму, за межами якого немовби не існують тисячі безневинних жертв. Тому, відповідно до чергових хвиль репресій, разом з колишніми “героями” періодичнощезають полотна і скульптури, в яких вони відтворені. Тому стають можливими такі дивні формулювання: “...Краса в радянському мистецтві невіддільна від утвердження соціалістичного ідеалу,... пов’язана з умінням глибоко зацікавити людей революційною постановкою корінних питань буття” 20 . 16 Ладновська Я. Музей мистецтва в умовах старої і нової політики // Sztuka і jej przemiany po upad- ku totalitaryzmu w Europie środkowo-Wschodniej / Materialy sesji naukowej. – Јуdu, 1998. – S. 98. 17 Манин В. С. Искусство в резервации (Художественная жизнь России 1917-1941 гг.). – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – С. 166. 18 Там само. – С. 185. 19 Личковах В. Неокласицизм та утопізм соцреалізму: міфи про міф // Соціалістичний реалізм і українська культура: Матеріали наукової конференції. – К.: Національний художній музей Украї- ни, 1999. – С. 37. 20 Эстетика: Словарь / Под общей редакцией А.А. Беляева и др. – М.: Политиздат, 1989. – С. 250.