Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

95 Тоталітарне мистецтво і нонконформізм Основні настанови, які утверджували пріоритети офі­ ційного мистецтва, декларували у центральній партійній пре­ сі: “...”Правда” застерігала спе­ ціалістіввідбудь-якогопосягання на авторитет масового смаку. За цим виникає ще один фан­ том, добре знайомий всякому учаснику радянського худож­ нього життя останнього півсто­ ліття. Це “вердикт народу”, який протиставляється най­ меншим спробам іншого твор­ чого мислення. “Народу це незрозуміло!” – ефективна в очах влади, але химерна по суті конструкція, адже наших офіційних ідеологів ніколи не цікавило, що ж насправді думають прості люди, в тому числі і про мистецтво” (переклад з російської – О. Г.) 3 . Мистецькі твори прирівнювали до популярних політичних гасел. Їх зміст неймовірно спрощували на основі однозначної поляризації понять доб­ ра і зла, а у зв’язку з цим – збаналізованого, по-дитячому примітивного про­ тиставлення позитивного і негативного героя. Природним наслідком цього стало послаблення емоційної реакції глядача, діапазону його естетичних переживань. Безконечна складність людських характерів, неповторність пси­ хіки, неоднозначність помислів і вчинків, багатоманітність взаємоконтактів індивідуумів у щоденному житті підмінялися певним, раз і назавжди усталеним набором “типових образів у типових обставинах”. Таким способом радянсь­ ким ідеологамлегшебулоконтролюватиполе творчої діяльності, “фільтрувати” за принципом “потрібності” експозиції величезних виставок. Процес формування типових образів міг відбуватися безглуздо-па­ радоксально і, разом з тим, жорстоким чином. Яскравим прикладом є виступ наркома освіти В. Затонського 1933 року на “Першому розширеному пленумі Оргбюро Спілки радянських художників Української радянської республіки”, в якому “...на першому місці опинився Рубенс, героїні якого полонили своєю розкішною тілесністю не лише самого Володимира Леніна, але й багатьох більшовиків. Можливо, тут і визначилася уява наркома про національну своєрідність українського мистецтва. “Щасливі і культурні” колгоспниці та колгоспники соціалістичної України змальовувалися в його уяві у повній рубенсовській красі і національному вбранні – “соціалістичний зміст у національній формі”. Але слід пам’ятати, що йшов 1933 рік... Голодні жителі українського села вмирали на вулицях міста. Під суворою охороною згноювали купи зібраного зерна. Це навіть не можна назвати цинізмом. Партійні постанови затуляли очі, породжуючи скажену самовбивчу впертість, що називалася “партійною совістю” 4 . Характерним зразком втілення таких поглядів є відоме полотно “Хліб” авторства Т. Яблонської, створене 1949 року Талановита художниця, яка увій­ шла в історію українського мистецтва другої половини ХХ століття цілком 3 Морозов А. И. Конец утопии. Из истории искусства в СССР 1930-х годов. – М.: Галарт, 1995. – С. 42. 4 Лобановський Б. Український живопис у лабетах пребудов: від джерел соцреалізму до 1980-х років // Реалізм та соціалістичний реалізм в українському живопису радянського часу. – К.: LK “Maker”, 1998. - С. 25. Т. Яблонська. Хліб, п., о., 1949