Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

98 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях ренню СРСР, 100-річчю від дня народження В. І. Леніна, 30-річчю Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні, “Земля і люди”, “Людина праці” (переклад з російської – О. Г.) 9 . Названі експозиції прикрашали твори, які потрапили в усі ілюстровані мистецтвознавчі видання радянських часів. Згадаймо хоча б полотна “Ворог наближається” Т. Яблонської (1945), “Чорноморці” В. Пузиркова (1947), “Повернення” В. Костецького (1947), “Арешт Тимчасового уряду” О.Лопухова (1957), “Дано наказ...” О. Ацманчука (1957), “Перший комсомольський осередок в селі” В.Чеканюка (1958), “Вистояли” В. Пузиркова (1963), “Комісар” В. Токарєва (1967), “Збирались загони юних бійців” В. Шаталіна (1970), “Іде війна народна” О. Артамонова (1975), “Прорив” В. Полтавця (1984), “Перемога. Визволення Києва” В. Мягкова (1985) та ін. Такий живопис щедро фінансува­ ла влада, він переважно підлягав державній закупівлі ще до відкриття виставки. Невід’ємною частиною згаданої тематики були образи вождів, “ка­ нонізованих” представників радянської влади. Спосіб їх зображення зде­ більшого був передбачуваним: героїчні пози, великі помисли, рішуча хода, заклики, активність народних мас, відповідна атрибутика. До числа “кращих” зразків соцреалізму належали: “Виступ Серго Орджонікідзе в робітничому клубі” (С. Прохоров, 1937), “Портрет Й. В. Сталіна” (В. Пузирков, 1948), “В. І. Ленін на ІІІ з’їзді комсомолу” (В.Хитриков, 1952), “До Петрограда. В. І. Ленін” (О. Лопухов, 1953), “Ленін серед гуцулів” (В. Одайник, 1957), “Улюблений образ” (В. Задорожний, 1959), “Ленін і народ” (В. Касіян, 1961), “Українці у В. І. Леніна” (П. Басанець, 1963), “Красна площа” (К. Філатов, 1965), “В президії” (К. Ломакін, 1969), “Президія рад” (О. Лопухов, 1972). Характерно, що в процесі безперервного “тиражування” постаті вождів втрачали риси конкретної людини. Їх зображали “типовими в типових ситуаціях”, а тому вони поступово перетворювалися у безтілесні символи тоталітарної влади. У повсюдному засиллі штучно створюваних “типових” образів людину, котра прагне пізнавати навколишній світ і, при цьому, сумнівається, думає не так, як усі, страждає і мучиться, оголошували непотребом і пережитком минулого: “Психологічна витонченість була цілком чужою нормі соцреалізму. Саму властивість психологізму (...) зарахували не інакше, як до атрибутів чужого, ворожого середовища. Його надавали переважно лише негативним персонажам” (переклад з російської – О. Г.) 10 . До таких належала, насамперед, стара, “гнила”, з погляду панівного режиму, інтелігенція. Такий стереотип сприйняття суспільної еліти з часом став загальноприйнятим і набув широко­ го розповсюдження: “Вислів “гнила інтелігенція” вживали на республіканських партійних форумах. Художні твори тиражували образ духовно неповноцін­ ного “інтелігентика”. Соціальний статус інтелігенції впав до критичної позначки...” 11 . В результаті такого підходу художник мав відцуратися від свого звичного статусу – представника суспільної еліти. Натомість широкого розповсюдження набули твори стереотипного, доволі примітивного моралізаторсько-виховного змісту, що іноді нагадували “повчальні” ілюстрації до шкільних підручників. За способом художнього вирішення вони фактично продовжували традицію передвижництва, лише 9 Выставка произведений художников западных областей Украины посвященная 40-летию воссое­ динения украинского народа / Автор вступительной статьи Г. Островский. – М.: Союз художников СССР, 1980. – С.7. 10 Морозов А. И. Конец утопии. Из истории искусства в СССР 1930-х годов. – М.: Галарт, 1995. – С. 150. 11 Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. – К.: Либідь, 1991. – С. 294.