А. Арнц, Ґ. Якоб • Схема-терапія: модель роботи з частками

Основи 27 скривдження, часто у поєднанні зі схемою некомпетентності/неминучих невдач або сорому. Клінічний приклад: схема недовіри/скривдження Гелен, 26-річна медсестра, у дитинстві та підлітковому віці зазнала сексуального та фізичного скривдження від свого вітчима. Тепер, будучи дорослою, вона взагалі не довіряє чоловікам і переконана, що неможливо знайти людини, яка буде до неї добре ставитися. Їй навіть важко уявити, що чоловік може добре ставитись до жінки. Її інтимні стосунки це, як правило, нетривалі сексуальні взаємини з чоловіками, з якими вона знайомиться в інтернеті. Нажаль, у цих романах дівчина іноді знову зазнає скривдження і насильства. (3) Схема емоційної депривації. Пацієнти з цією схемою переважно харак теризують своє дитинство як «спокійне» або «нормальне». Однак вони не відчували тепла, турботи, а також справжньої безпеки, любові та піклуван ня. Цій схемі, як правило, не властиві інтенсивні емоції. Натомість, коли до людей із цією схемою виявляють любов чи турботу, то вони не відчувають їх так, як би мали відчувати. Тому люди зі схемою емоційної депривації часто не сильно страждають від неї. Утім її відчувають люди, які оточують особу з такою схемою, оскільки не можуть наблизитись до цієї особи або виявляти любов чи турботу. Люди зі схемою емоційної депривації не в змозі сприймати й визнавати того, що вони подобаються іншим людям, чи що ті прихильно до них ставляться. Ця схема часто не створює проблем доти, доки життєві обставини не стануть певним чином нестерпними. Клінічний приклад: схема емоційної депривації Саллі, 30-річна офісний клерк. Вона має дуже високий рівень функціонування: жінка добре виконує свою роботу, щаслива у шлюбі, має хороших друзів та добре взаємодіє з іншими людьми. Однак жодні з її стосунків не приносять їй справжнього відчуття близькості з іншими людьми, або відчуття того, що її по-справжньому люблять. Хоч вона і знає, що чоловік та друзі люблять її, проте, не відчуває цього. Саллі добре функціонувала протягом більшої частини свого життя. І лише упродовж останнього року, коли її обов’язки на роботі та загальне робоче навантаження значно зросли, вона почала почуватись надзвичайно виснаженою і самотньою, а також, що не в змозі нічого робити, щоб змінити ситуацію. Терапевт запропонував їй спробувати більш гармонійно збалансувати час між роботою і особистим життям, а також впровадити більше релаксаційних та позитивних видів діяльності у життя. Однак Саллі не вважає ці питання настільки нагальними, оскільки чомусь не почувається важливою або